НОВІ ЖИТЕЛІ
Як переселенці зі сходу підсилили нові міста
Сватове
Кам’янець-Подільський
Волноваха
Вінниця
Торецьк
Дніпро
Волноваха
Горішні Плавні
Волноваха
Дніпро
Сватове
Камінь-Каширський
(Волинська область)
Рубіжне
Тернопіль
Переселенці зі сходу не лише знайшли прихисток у нових містах, а й стали важливою частиною цих громад. У спецпроєкті «Нові жителі» ми зібрали 20 історій людей, які відновили бізнеси, створили волонтерські центри та культурні ініціативи.
Ви дізнаєтеся, як меблевий бізнес із Сіверськодонецька відродився у Києві, а переселенка з Рубіжного організувала гуманітарний хаб у Тернополі. Ці кейси показують, що навіть у найскладніші моменти можна будувати корисне й важливе.
Читайте, надихайтеся й підтримуйте нових жителів!
Юлія
Лисюк
Старобільськ ➜ Дніпро
Юлія Лисюк — одна із засновниць проєкту «Мандрівний Старобільськ: культурний шелтер»
Ініційованого бібліотекарями та культурними менеджерами Луганської обласної бібліотеки. Вона разом із колегами вже третій рік організовує серію культурно-мистецьких заходів по всій Україні.
Проєкт почався з фотовиставки про Старобільськ, і навколо неї було прийнято рішення зробити поетично-музичний квартирник для митців Луганщини та з тих міст і регіонів, які приймали їх. Потім ми розширили заходи, і так утворився «Культурний шелтер», який наразі існує у шести різних форматах взаємодії: фотовиставка, антилекція, артток, публічна дискусія, квартирник і творча майстерня. Команда бібліотеки приїжджає у нове місто і протягом трьох днів проводить зустрічі.
«Мені здається, немає нічого більш зворушливого, ніж зустрічати своїх земляків у незнайомому середовищі. Особливо коли це знайомі обличчя. У такі моменти мене охоплює така хвиля емоцій, що важко стримати сльози. Це завжди нагадує про те, наскільки важлива взаємодія на рівні громад, про свободу, яку люди відчувають, коли беруть участь у прийнятті рішень на новому місці. Наш проєкт показав бібліотекам України інший формат зустрічей, обговорень і прийняття відвідувачів. Проєкт «Мандрівний Старобільськ: культурний шелтер» став, так би мовити, “мостом” для об'єднання і комунікації переселенців та місцевих жителів через культурні заходи».
Олег
Якубов
Сватове ➜ Кам’янець-Подільський
Олег Якубов — засновник громадської організації «Майбутнє українського Донбасу» у Сватовому.
Благодійністю він почав займатися з 2010 року ще в Луганську. Це було частиною його виховання — батьки завжди казали хлопцю: якщо заробив більше, ніж потрібно, поділися з тими, хто цього потребує. До цієї ідеї долучилися кілька друзів, і так було створено своєрідне товариство допомоги.
Після повномасштабного вторгнення члени громадської організації переїхали до Хмельницької області та продовжують активно допомагати жителям Донбасу, а також громаді Кам’янця-Подільського. За останній рік було реалізовано низку соціальних проєктів, серед яких — закупівля українських книжок для бібліотек. Також фонд передав медичне обладнання громадам Хмельниччини.
«У Сватовому я був головою обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Українська ініціатива». Організація на той час займалася патріотичним вихованням, у тому числі поширювала патріотичну літературу. Цю ініціативу продовжили в Кам’янці-Подільському. Разом із Фондом громад «Тірас» ми передали сучасні українські книги 16 бібліотекам Кам’янець-Подільської громади, а також центральній бібліотеці Світловодська. Також передали книги до Кам’янець-Подільського фахового коледжу індустрії, бізнесу та інформаційних технологій. Продовжуємо займатися патріотичним вихованням уже в новому місті. Водночас допомагаємо лікарням громади, закуповуємо медичне обладнання».
Едуард
Зінченко
Сватове ➜ Камінь-Каширський (Волинська область)
Едуард Зінченко разом із сім’єю змушений був залишити рідне Сватове через війну та знайшов новий дім у Камені-Каширському на Волині.
У рідному місті чоловік займався фото- та відеозйомкою урочистих заходів, а у вільний час захоплювався музикою. Саме любов до музики стала ключовою у виборі діяльності на Волині. Нині Едуард навчає місцевих жителів гри на гітарі, передаючи їм своє мистецтво.
Едуард Зінченко не лише навчає камінь-каширців гри на гітарі, а й активно проявляє себе як музикант, виступаючи з вокальними композиціями на благодійних заходах, метою яких є підтримка українських військових.
«Мені подобається співати, грати, робити щось корисне для своєї держави, для громади, яка мене підтримує. Я не звик сидіти на одному місці. Участь у таких заходах — це не лише можливість дарувати людям радість від музики, а й стимул для мене займатися вокалом, удосконалювати свої навички. Серед моїх учнів — люди різного віку та професій. Кожному, хто хоче навчитися грати, я намагаюся допомогти. Це приносить радість і мені, і моїм учням».
Оксана
Очкурова
Старобільськ ➜ Свалява (Закарпатська область)
У березні 2016 року Оксана Очкурова разом з однодумцями офіційно зареєструвала громадську організацію «Центр спільного розвитку “Дієва громада”».
Її головна мета — підтримка внутрішньо переміщених осіб. Працюючи у Старобільську, команда ГО реалізовувала проєкти та організовувала заходи, які допомагали переселенцям з окупованої Луганщини поступово інтегруватися в нове середовище.
Другий напрямок діяльності — це інтеграція людей у громаді та активізація місцевих жителів. Цей напрямок був орієнтований не тільки на ВПО, адже команда бачила, що місцевих людей також потрібно активізувати та залучати до активного життя громади. У 2022 році організація перемістилася до Сваляви на Закарпатті та продовжила свою діяльність.
«Сьогодні, як і у 2014 році, ми знову проходимо етапи адаптації на новому місці. Наш власний досвід дозволяє нам краще розуміти виклики, з якими стикаються ВПО, і ефективно їм допомагати. Щомісяця наш гуманітарний хаб активно працює над пошуком донорів, організацією постачання та роздачею гуманітарної допомоги для переселенців. На обліку нашої організації перебуває близько 150 родин внутрішньо переміщених осіб з Луганської області, які оселилися на Закарпатті, а також 870 родин із Старобільського району, які зараз проживають у різних регіонах України. До нашої діяльності активно долучаються нові люди — як місцеві жителі, так і переселенці, і не тільки з Луганщини».
Єгор
Слєпньов
Сєвєродонецьк ➜ Київ
Після вимушеного переїзду до Києва через війну, Єгор Слєпньов відновив свій меблевий бізнес, який успішно розвивав у Сєвєродонецьку.
Він відкрив меблевий цех, де виготовляє індивідуальні замовлення, зосереджуючись на якості та сучасному дизайні. Його підприємство створює робочі місця та задовольняє потреби киян у якісних меблях, сприяючи економічному розвитку міста.
«Київ прийняв мою ініціативу з цікавістю та підтримкою. Місцеві жителі та інші переселенці стали не лише клієнтами, а й частиною нашої команди, об'єднуючись навколо спільної справи. Це допомагає інтегруватися в громаду та робить наш внесок корисним для міста та країни загалом».
Ольга
Феленко
Рубіжне ➜ Тернопіль
До початку повномасштабного вторгнення Ольга Феленко мала сімейний бізнес у місті Рубіжне.
У підприємниці був великий магазин та кілька торговельних точок на центральному ринку. Через війну довелося все полишити. Прихисток бізнесвумен знайшла у Тернополі.Разом з іншими ВПО стояла у чергах за гуманітарною допомогою. Згодом переселенка з Рубіжного вирішила діяти. За допомоги небайдужих людей жінка організувала гуманітарний хаб «Нове Життя». Тернопільська міська рада безкоштовно надала приміщення для облаштування хабу. Відтепер Ольга Феленко надає допомогу як внутрішньо переміщеним особам з Луганщини, так і тернополянам.
«У нас зареєстровано 5 тис. переселенців, а це 1 тис. 350 сімей з дітьми. Це ті люди, якими ми опікуємося. Всіх переселенців у хабі розподілено на 11 груп: багатодітні родини, люди з інвалідністю, сім’ї військовослужбовців, родини загиблих захисників і захисниць тощо. На кожну групу заведено окрему Google-форму, що значно спрощує облік потреб земляків. Також ми не просто видаємо їм гуманітарну допомогу, а надаємо юридичні консультації, проводимо психологічні тренінги, організовуємо заходи для дітей-переселенців. Хаб «Нове Життя» залюбки допомагає Тернопільській громаді: ліки, підгузки, милиці та іншу гуманітарну допомогу передаємо до місцевого соцзахисту, а той — нужденним містянам. Також ми взяли під свою опіку 15 родин тернополян, які живуть поруч із хабом».
Вікторія
Туркевич
Сіверськодонецьк ➜ с. Гребінки (Київська область)
Вікторія Туркевич — ландшафтна дизайнерка з міста Сіверськодонецьк.
У рідному місті вона доглядала за природним простором приватних садиб заможних містян, декорувала їх квітами та зеленню, перетворюючи територію на витвір мистецтва. Через війну, в пошуках прихистку, садівниця приїхала в село Гребінки на Київщині.
На новому місці вона зайнялася флористикою: зареєструвалася як ФОП, отримала міні-грант на самозайнятість і відкрила студію флористики TurkishGreen.
«Зараз закуповую насіннєвий матеріал: це і сухоцвіти, і декоративна кукурудза, і цибулинні рослини. Для розвитку бізнесу планую будувати теплиці і в них вирощувати квіти. Наразі розпочала співпрацю з місцевим Центром дитячого розвитку. Навчаю дітлахів флористиці. Їм цікаво дізнаватися нове, створювати власними руками композиції: приходять в студію із задоволенням, в них світяться очі. Вже є запити і від матусь: просять організувати заняття для дорослих. Я також намагаюся співпрацювати з міською владою у сфері ландшафтного дизайну. У парку планую попрацювати з вічнозеленою рослиною самшит. З цих листяних кущів виходять гарні природні огорожі та красиві зелені кулі. Крім того, я переймаюся станом довкілля: придбала подрібнювач деревини і запропонувала громаді не спалювати сухі гілки зі своїх обійсть, а переробляти їх на щепу. Люди вже відгукнулися і замовляють послугу. У лютому до моєї ініціативи планують приєднатися комунальники».
Віталій
Матухно
Лисичанськ ➜ Київ
Віталій Матухно з 2018 року організовував креативні мистецькі проєкти в місті Лисичанськ.
Нетипові для шахтарського міста культурні заходи одразу знайшли прихильників у молодіжному середовищі. З однодумцями вони взялися за заброшки — занедбані будівлі, які перетворювали на креативні арт-об’єкти. Їх молодий митець об’єднав в один проєкт "Гарелея Неотодрёшь" (саме гаРеЛея, як виклик місцевим посадовцям). Команда Віталія створювала урбаністичні об’єкти та інсталяції в Сіверськодонецьку, Рубіжному, Харкові, Маріуполі, Рівному.
У 2022 році він переїхав до Львова. Як голова громадської організації "Молодіжна спільнота Лисичанська", залучав міжнародних донорів для реалізації мистецьких проєктів, пов’язаних з війною: цифрова збірка "Триває десятий рік", книга і онлайн-каталог мистецьких робіт "Погляд на 2000 ярдів", книга "За нас, за вас і за Донбас".
"Нині я перебрався до Києва — тут більше можливостей. Хочу просувати свої культурні ініціативи в мистецькому середовищі столиці. Наразі триває робота над фотоальбомом, до якого зібрано світлини жителів Луганщини. Ми з командою вже назбирали 4 тисячі різних фотографій від 58 людей. Думаю, що це буде гарна репрезентація довоєнного життя нашого регіону. Уже розробляється дизайн макету. Ідею підтримав і фінансує Goethe-Institut. Адаптуватися в Києві мені і моїм проєктам допомагає "Плюс-мінус "Схід-хаб", створений Вячеславом Бондаренком. З цим майданчиком професіоналів планую подальшу співпрацю."
Андрій
Прокопенко
Попасна ➜ Кам’янське (Дніпропетровщина)
Андрій Прокопенко з Попасної з юнацьких років захоплювався мотоциклами.
Після закінчення технікуму хлопець пішов працювати автослюсарем. Він швидко набував досвіду та отримував схвальні відгуки від клієнтів. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік виїхав на Дніпропетровщину.
Влаштувавшись на роботу в автомайстерню, механік замислився про відкриття власної справи, бо мав кількарічний досвід з ремонту автомототехніки і не хотів працювати на "того дядю".
"Я написав свій бізнес-план, отримав мікрогрант від центру зайнятості та зареєструвався як ФОП. Потім купив мінімум обладнання та орендував гараж під майстерню. Потроху клієнтів стало додаватися. Я взяв на роботу трьох працівників, один з яких — переселенець з Рубіжного. Перші дні я просто пишався собою, бо як працедавець створив нові робочі місця, і троє жителів Кам’янського стали краще почуватися в фінансовому плані: зможуть прокормити себе і своїх дітей, купити те, що потрібно у повсякденному житті. Наразі знову думаю про розширення автомайстерні. Вже приглядаюся до сусіднього приміщення. Також я потоваришував з місцевими байкерами. Влітку на своєму мотоциклі приєднався до автопробігу на підтримку українських військовополонених."
Оксана
Діденко
Гірське ➜ Трускавець (Львівщина)
Гірчанка Оксана Діденко працювала на швейній фабриці в Лисичанську, а потім повернулася до свого Гірського.
Жінка пішла працювати на шахту, а вдома шила людям різні речі на замовлення — були потрібні кошти, аби підняти на ноги двох дітей.
У 2022 році вона поїхала, якнайдалі від небезпеки — на Львівщину. У Трускавці переселенку з дітьми прихистили в санаторії разом з іншими ВПО. Та жінка не сидить склавши руки. Допомагає ЗСУ: плете маскувальні сітки та робить окопні свічки. З тієї гуманітарки, що отримує від волонтерів, знаходить можливість відправляти коробки з допомогою на фронт. Крім продуктів, відправляє шкарпетки, турнікети та ліки.
"Через російську мову мене не хотіли брати на роботу, навіть за наявності вакансій. Та я не падала духом: по троху почала вивчати українську. З «переселенських» грошей я назбирала необхідну суму на купівлю швейної машинки. У Гірському вдома у мене були шикарні промислові машини, а тут купила — на яку грошей вистачило. Тож взялася допомагати переселенцям з одягом. У санаторії проживає кілька сотень людей, і кожному щось треба: комусь ушити, іншому — перешити. Наразі мене взяли на роботу на місцеву швейну фабрику, але після роботи продовжую «вдягати» земляків. Треба допомагати один одному."
Ліна
Філоненко
Торецьк ➜ Вінниця
У Вінниці Ліна Філоненко, яка багато років працювала вихователькою у дитячих садочках Торецька, створила безкоштовний "Дитячий простір" для дітей-переселенців дошкільного віку, які не мали можливості відвідувати садочки через складнощі з працевлаштуванням батьків.
Як досвідчений педагог з 42-річним стажем, вона організувала дві вікові групи, де проводила розвиваючі заняття та надавала психосоціальну підтримку травмованим війною малюкам.
Проєкт тривав три роки, протягом яких діти відвідували заняття до самої школи. З грудня 2024 року Ліна разом з Благодійним фондом "Посмішка UA" розпочала новий масштабний проєкт з облаштування місць компактного проживання для переселенців.
"Коли ми почали цей проєкт, я розуміла, що діти дошкільного віку просто сидять у гуртожитках і виглядають у віконце — і це все їхнє дитинство. У місті багато платних гуртків, але у ВПО немає можливості водити дітей на такі заняття. Я вирішила пригорнути цих дошкільнят до себе. Спочатку вони навіть посміхатися не вміли, були дуже травмовані. Але поступово відтаяли, почали гратися, співати, танцювати. А ще я надавала психологічну підтримку батькам — кожній матусі хотілося розповісти свою історію втечі, поділитися переживаннями. Ми стали як одна родина."
Дмитро
Горбачов
Торецьк ➜ Дніпро
У Дніпрі Дмитро Горбачов разом з родиною відкрив мережу пекарень Gorbachov Studio, перевізши обладнання з Торецька.
Спочатку він допомагав мамі у випічці хліба, хоча раніше навіть боявся торкатися тіста, а згодом почав розвивати власні рецепти. За два роки родина відкрила другу пекарню, виграла грант на розвиток бізнесу, а Дмитро став учасником 14 сезону кулінарного шоу "МастерШеф".
"Коли ми відкрили першу пекарню, до нас почали приїжджати люди зі всіх куточків Дніпра. Вони казали: 'Ми приїжджаємо не тільки тому, що у вас дуже смачний хліб, а й щоб підтримати вас'. Це було так важливо, коли місце і люди тебе підтримують. А потім ще підключилась місцева влада — допомагають з грантами, консультують. Для мене це було дивно, бо я думав, що в Дніпрі є великі мережі, кому ми там потрібні. А тут не тільки ти маленький, тобі ще й допомагають."
Ігор
Цвєтний
Сіверськодонецьк ➜ Ужгород
Після евакуації до Ужгорода підприємець з Сіверськодонецька Ігор Цвєтний, який мав рекламну фірму "ПрофіАрт", долучився до волонтерської команди "Сєвєродонецькі павучки в Ужгороді".
За підтримки колишнього очільника Луганської ОВА Сергія Гайдая команда отримала приміщення в історико-культурному комплексі "Совине гніздо", де займається плетінням маскувальних сіток, виготовленням окопних свічок та іншої допомоги для військових.
"За рік нашої роботи в Ужгороді ми сплели понад 200 маскувальних сіток - це близько 10 000 квадратних метрів захисту, виготовили 9 кікімор та 2000 окопних свічок. Щоб залучити більше людей та зібрати кошти, беремо участь у міських ярмарках. За останній рік нам довірили майже 250 тисяч гривень донатів, з яких понад 50 тисяч зібрано саме на ярмарках. Ми продовжуватимемо плести до самої перемоги й опісля, адже допоки існує росія - завжди буде небезпека повторного нападу. Але всі наші павучки планують повернутися додому, відновлювати та відбудовувати."
Євгеній
Образков
Лисичанськ ➜ Горішні Плавні
В Горішніх Плавнях Євгеній Образков, колишній керівник інтернет-провайдера Lurenet з Лисичанська, перетворив своє давнє хобі на нову справу — виготовлення меблів з дерева на замовлення.
Спочатку він працював у столярній майстерні в Кременчуці, а потім орендував власне приміщення та придбав напівпрофесійне обладнання. До війни Євгеній керував компанією з 45 працівниками, яка забезпечувала інтернетом частину Луганської області, але після вимушеної евакуації вирішив повністю змінити напрямок діяльності.
"Потихеньку зібрав невелике напівпрофесійне обладнання, зняв приміщення та почав займатися самостійно, викладав фотографії своїх робіт. До мене з замовленнями звертаються люди з усієї України. Це, зазвичай, не переселенці, бо такі меблі потрібні для постійного житла, а не для орендованого. Клієнти замовляють тумбочки, кухонні та інші столи, одного разу жінка замовила барний стіл. Ще не всі готові платити за меблі, які коштують дорожче, але є якісніші за масове виробництво. Проте ця сфера буде розвиватися, бо зараз популярні маленькі підприємства, які роблять щось унікальне на замовлення."
Вікторія
Карпова
Покровськ ➜ Львів
У Львові швейна майстриня Вікторія Карпова, яка має 30-річний досвід у моделюванні та пошитті одягу, дає новий старт своєму бізнесу після релокації з Покровська.
Перший місяць війни вона шила розвантажувальні жилети для військових, а потім евакуювала своє обладнання до Львова.
Хоча перший рік був складним і довелося працювати без прибутку, зараз вона отримала контракт з Австрією на виготовлення дощовиків і планує розширювати виробництво під торговою маркою "КВК Покровчанка".
"У мене дуже чудовий контракт з Австрією. Спочатку я виконуватиму його сама, трохи накопичу фінансів, розрахуюсь із боргами, які накопичились за цей рік, а потім буду вирішувати, як залучати працівників до себе. Я розумію, що в Покровську є швачки, які залишилися без роботи, і в мене є бажання перевезти їх сюди."
Каріна
Савчук
Волноваха ➜ Дніпро
Каріна разом із трьома друзями-переселенцями з Донеччини відкрила в Дніпрі кав’ярню “D and D coffee” з символічною назвою “Кава Дніпра із серцем Донбасу”.
Перша кав’ярня була створена з мінімальним бюджетом у 2000 доларів, а за рік команда відкрила другу кав'ярню з такою ж назвою. Заклади стали місцем об’єднання місцевих мешканців та переселенців, де на стіні висить карта України, а відвідувачі позначають свої міста. Тут не лише подають смачну каву, а й створюють атмосферу, що нагадує про рідний дім.
“Дніпро нас прийняло дуже тепло, і наша кав’ярня стала місцем, де зустрічаються люди з різних міст, обмінюються історіями та підтримують одне одного. Для нас, переселенців, це не лише бізнес, а й можливість зробити щось хороше для нової громади. А для місцевих ми стали доказом того, що можна почати з нуля і будувати щось корисне навіть у такі складні часи.”
Вікторія
Самійленко
Волноваха ➜ Вінниця
Вікторія Самійленко – керівниця ГО «Скриня ідей та дій» з міста Волноваха, зараз проживає і веде діяльність у Вінниці.
Спільно з жінками-переселенками з різних областей України волонтери організації в’яжуть шкарпетки, маскувальні нашоломники, килимки та інші корисні речі для ЗСУ. За час існування ГО "Скриня ідей та дій" майстрині передали оборонцям понад тисячу одиниць в’язаних речей. Пані Вікторія зазначає, що крім допомоги армії волонтерки планують організувати власне соціальне підприємництво та продавати власноруч виготовлені українські прикраси, іграшки та автентичні елементи одягу.
“Наші жінки-переселенки відчули свою користь, і ця діяльність допомогла їм інтегруватися в місцеву громаду, бо вони не лише допомагають нашим воїнам, а й тісно співпрацюють із багатьма волонтерськими організаціями у Вінниці. Це підвищило повагу місцевих до переселенців, адже всі побачили, що ці люди можуть згуртуватися навколо ідеї та допомагати іншим, а не лише чекати на підтримку. Ми показали, що переселенці можуть бути корисними мешканцями громади”.
Анжеліка
Конкіна
Волноваха ➜ Горішні Плавні
Анжеліка Конкіна — підприємиця з Волновахи, яка через війну була змушена залишити рідне місто та почати життя з нуля.
У Горішніх Плавнях вона відкрила косметологічний кабінет, вклавши у цю справу всі сімейні заощадження. Спочатку надавала лише одну послугу — лазерну епіляцію, але з того часу значно розширила перелік процедур. Анжеліка також знаходить час для волонтерства, безоплатно допомагає військовим і постраждалим від бойових дій. Її бізнес став не лише стабільним джерелом доходу для родини, а й прикладом того, як переселенці можуть інтегруватися в громаду та підтримувати країну.
“Мені було важко шукати перших клієнтів, бо як переселенці мені бракувало знайомств у новому місті. Я привертала людей акційними цінами, а коли вони познайомилися зі мною та якістю моїх послуг, почало працювати “сарафанне радіо”. Зараз мій бізнес став стабільним джерелом прибутку, і я не тільки підтримую свою сім’ю, а й допомагаю країні, сплачую податки та стабільно доначу на армію”.
Олена
Конюшок
село Вільне, Волноваський район, Донецька обл ➜ село Кошманівка, Машевский район, Полтавської області
Олена Конюшок — справжня лідерка, яка спрямовує свою енергію на відродження культури та розвиток громади навіть у складних умовах війни.
Вона очолює відділ культури, туризму, молоді та спорту Хлібодарівської ТГ, де успішно реалізує соціальні, культурні та освітні проєкти. Як засновниця ГО «Час вільних», Олена організувала низку ініціатив для підтримки ВПО, популяризації української культури та допомоги військовим. Вона активно працює з молоддю, створює платформи для творчості та сприяє соціальній згуртованості. Її діяльність охоплює широкий спектр завдань — від продюсування поетичних збірок до реалізації грантових проєктів.
“Місцеві мешканці та переселенці активно долучаються до наших ініціатив, адже кожен проєкт спрямований на розв'язання актуальних проблем і створення простору для спілкування та підтримки. Наприклад, танцювальна платформа у Кошманівці стала улюбленим місцем зустрічей для молоді, а творчо-психологічні зустрічі допомагають людям знайти сили рухатися вперед. Це не лише допомагає інтегруватися в нове середовище, а й об’єднує громаду навколо спільних цінностей і культури”.
Лариса
Іванова
Волноваха ➜ Луцьк
Лариса Іванова відновила сімейний бізнес — рекламну агенцію “Альфа” — після евакуації з Волновахи до Луцька.
Завдяки допомозі небайдужих людей підприємство повернулося до виготовлення сувенірної та поліграфічної продукції, зокрема для українських військових. Лариса зберегла базу дизайнів, створену за роки роботи, що дозволило швидко приймати замовлення навіть у новому місті.
«Першими нашими клієнтами після евакуації стали військові. Вони замовляли прапори, пам’ятні відзнаки та сувеніри. Наші проєкти об’єднують нових і старих клієнтів, адже якість роботи та патріотична позиція стали тим, що нас вирізняє. Зараз ми мріємо про нове обладнання, подаємося на гранти й поступово розширюємо наші можливості в Луцьку».
